Авторизация все шаблоны для dle на сайте newtemplates.ru скачать
Єдність громадянського сектору для налагодження дієвого контролю за владою, з метою недопущення дій, які порушують права громадян.
 
  • 11:05 – Якщо ця влада впаде, то хто ж красти буде? 
  • 19:17 – Силовики в дії: закриття піратів чи атаки на it-сектор.. 
  • 13:18 – Вовлечение пенсионеров для наполнения доходной части бюджета 
  • 10:19 – Новий процес - формування громадського урядування 
  • 13:08 – ПРАВИЛА НАДАННЯ ДОСТУПУ ДО ІНФРАСТРУКТУРИ КАБЕЛЬНОЇ КАНАЛІЗАЦІЇ ЕЛЕКТРОЗВ’ЯЗКУ 

Про норми і правила державного будівництва: демонтувати «п’яту», запобігти зведенню «шостої колони»

Про норми і правила державного будівництва: демонтувати «п’яту», запобігти зведенню «шостої колони»
Як свідчать довідники, вираз «п’ята колона» з’явився в часи громадянської війни в Іспанії. Восени 1936 р. націонал-патріоти на чолі із майбутнім державним диктатором Франсіско Франко готувалися штурмувати Мадрид, контрольований ворожими їм республіканцями. Аби залякати населення міста, генерал Єміліо Мола, командувач армії франкістів, виступив із зверненням по радіо, об’явивши, що окрім наявних у нього в підпорядкуванні чотирьох армійських колон за межами міста, він має також і приховану п’яту, розосереджену в самому серці столиці: «Сьомого листопада я вип’ю кави на Гран Віа... Чотири колони зі мною, а п’ята – жде у Мадриді…». 

Власне, згаданий епізод лише сприяв уведенню в науковий обіг політологічного терміну, яким описується одна із віками перевірених тактик переймання влади. Попри древність, механізм цей працює як годинник незалежно від географічних точок і пор року, а тому завжди затребуваний. Цокання його дедалі більш чутне на просторах України, і чи не найгучніше – у Києві.

Тож, напередодні старту нового політичного сезону є потреба привернути суспільну увагу до ряду обставин, котрі вказують на вірогідність спрацювання зрадницького сценарію у нас вдома.

Провісником відповідної «ідеї часу» став екс-російський і квазі-український олігарх Вадим Новинський, який 18.08 ц.р. розмістив ґрунтовну статтю на популярному новинному порталі «Сегодня.ua» (загальновідомо, що цей російськомовний ресурс вирізняється «старим гартом» і входить у видавничий холдинг «Сегодня Мультимедиа» Ріната Ахметова), названу «В ожидании политической осени». Попри одіозність автора, а також невисоку увагу аудиторії до його праці (з дня появи, трохи за 600 прочитань), не варто недооцінювати значення даної статті як маніфесту.

Маніфесту чого? «Пост-революції» – як ревізії духу і цінностей Революції гідності і Євромайдану. «Миру і єдності», у сенсі визнання нікчемною і злочинною визвольно-патріотичної війни на Сході. «Нової Конституції», як гарантії запровадження федеративного устрою країни. «Відродження державності» – через відновлення пост-революційної ж законності, реанімацію економіки та зміну внутрішніх і зовнішніх балансів тощо.

Автор пояснює: «я имел в виду, что Украина стоит на пороге качественно новых отношений, качественно новых процессов внутри общества. Маятник шатнулся в другую сторону: война (не только на Востоке страны, но и противостояние в обществе, атмосфера недоверия и «охоты на ведьм», геополитическое противостояние) идёт к концу». Відтак, на його переконання, потрібний «…антикризисный патриотический акт, в своем роде перезапуск страны, договор спасения Украины, к которому смогут присоединиться все ответственные политические силы».

Отже, маємо добре ідейно обґрунтований, публічний заклик до «зміни парадигми» для України (можливо, знавці передвиборчого PR-у навіть угледіли б у згадуваному тексті квінтесенцію майбутньої партійно-виборчої програми, що тестується таким чином).

Показовою є також апеляція до широкої цільової аудиторії, котру «…не сможет игнорировать ни власть, ни мировое сообщество, ни политики внутри Украины»: «Крестный ход показал, что страх является лишь иллюзией. Народ освободился от страха и почувствовал реальную силу в единении. И не только в вопросах церковных. В политическую осень 2016 года вступает не безмолвствующее большинство, не толпа согласных, а люди, избавившиеся от страха. Это – очень важно!»

Завуальована, але гостра полемічність – ще одна ознака серйозності намірів та високої готовності до дій автора статті та тих, хто, безперечно, стоїть «горою» у них за спиною. Адже духовно-смисловий акцент на ілюзорності страху – пряма «відсилка» до назви відомого літературного твору нинішнього голови РНБО, а у лютому - червні 2014 р., тобто у розпал драматичних революційних пертурбацій, – виконуючого обов’язки Президента і Верховного головнокомандувача Збройних сил України О.Турчинова.

Ось таке, приміром, місце із роману «Иллюзия страха»: «Свобода – это способность не зависеть от обстоятельств. Это возможность мыслить. Это победа над своими страхами и пороками, победа над своим гнилым нутром, победа духа над телом. Это счастье, которое всегда с вами. Так что, дорогой мой собеседник, свобода к решеткам и замкам никакого отношения не имеет. Она может быть только внутри вас, а узник вы или президент – не имеет абсолютно никакого значения» – чи не може воно у нинішньому контексті прочитуватися як прихована погроза у бік не лише високопоставленого романіста, а й усього прошарку при владі, де вважають і навіть називають «канонічних православних» – с..ами?..

У вищих колах, призвичаєних до оперування справді страшними таємницями і майстерного плетіння інтриг «Мадридського двору», неабияк розвинена культура створення та витлумачення алегорій. Мабуть, Вадим Новинський з успіхом міг би озаглавити свою статтю «В предвкушении политической осени»…

Перегукується із викладеним, додає рельєфності і актуальності реваншистським загрозам думка відомого політика-нонконформіста, одного з організаторів першої в сучасній українській історії демократичної студентської «Революції на граніті» Олеся Донія.

У своєму нещодавньому концептуальному інтерв’ю інформаційній агенції «Главком» (http://glavcom.ua/interviews/oles-doniy-poroshenko-naybilsh-prorosiyskiy-prezident-yakiy-mozhe-buti-v-ukrajini-369162.html) він каже: «Президент України Петро Порошенко бачить себе на другому терміні... Взагалі, для Порошенка глава РФ Путін і путінська модель керування державою є прикладом… У Порошенка ж є план, який свого часу здійснили Єльцин із Зюгановим та Кучма із Симоненком, тобто виведення в другий тур ще менш популярного проросійського, «ватного» політика. Тоді у суспільства не буде вибору, і воно між умовним Бойком-Вілкулом-Мураєвим і Порошенком буде змушене обирати останнього. Але на цей момент голосів на те, щоб вивести такого суперника для Порошенка у другий тур, немає – через відсутність виборців Криму і частини Луганської та Донецької областей. Тому таємний план Путіна з Порошенком з інкорпорації «ДНР-ЛНР» у тіло України має для Порошенка сенс. …Порошенко робить те, що йому дозволяє Путін. Він – найбільш проросійський президент, який може бути в Україні, і саме тому Путін його підтримує».

Хочеться сподіватись, що компетентні органи держави здатні прорахувати наміри й заблокувати плани полководців «п’ятої колони» в Україні, не відволікаючи власних сил і засобів, а також уваги суспільства на «непридатні об’єкти» і постановочні «міні-спектаклі» районного масштабу.

Водночас, слід урахувати, що окрім позірно «технічно розібраної» внутрішньої фронди, реально існує й демонструє певну активність іноземна – умовно назвемо її «шостою» – антиукраїнська колона, що знайшла прихисток під покривом путінського режиму. Йдеться про корпус впливових і заможних «політичних емігрантів» з України, котрі, в основній масі, накивали п’ятами взимку-навесні 2014 р., але досі виношують наміри «порятунку Батьківщини» після омріяного повернення додому.

Згадаймо їх поіменно і поштучно.

Топ-фігура – екс-прем’єр-міністр України Микола Азаров, наразі очолює політичну структуру з московською пропискою під претензійною назвою «Комитет спасення Украины». Він регулярно виступає в ЗМІ РФ та соцмережах, злостиво критикує поточні процеси в Україні, цитує нищівні щодо перебігу реформ оцінки окремих західних політиків, парламентарів, експертів. Правою рукою Азарова у «Комітеті» є екс-нардеп злочинного режиму Володимир Олійник, ні багато ні мало – висуванець на посаду «нового Президента України». Перспективна мета «комітетчиків» – сформування альтернативного «Уряду у вигнанні», а за рядом повідомлень у ЗМІ та блогосфері, готується також громадсько-політичний проект для подальшого його просування в Україні.

Іншим уособленням «шостої колони» є московська структура-координатор усіх українських колаборантів в Росії – т.зв. «Союз политэмигрантов и политзаключенных Украины», під орудою екс-депутата Миколаївської обласної ради від «Блоку Наталії Вітренко» Лариси Шеслер. Тактика «Союзу» полягає у зборі «доказів» щодо «злочинів майданного режиму», які, мовляв, призвели до поневірянь мільйонів співвітчизників, проведенні прес-конференцій, правозахисній і видавничій діяльності, участі в зборі «гуманітарних вантажів», які під телекамерами Першого каналу та Russia Today прямують на Донбас і т.ін. По-суті, «Союз» є мережевим пропагандистсько-мобілізаційним проектом, допоміжним до гіпотетичного об’єднавчого руху «українців Росії» і «росіян України».

Помітним гравцем є й колишній в.о. прем’єр-міністра України, януковицький перший віце-прем’єр Сергій Арбузов. На даний час у столиці РФ він очолює «Центр исследований экономического и социокультурного развития стран СНГ, Центральной и Восточной Европы», що претендує на роль незалежної неурядової інституції з вивчення трансформаційних процесів на окреслених теренах. Спеціалізація «Центру» – проведення конференцій, круглих столів, семінарів, присвячених політико-економічним проблемам в зонах турбулентності, що входять до поясу «стратегічних інтересів» РФ (посткомуністичні країни-члени ЄС, Молдова і Придністров’я, Грузія і Абхазія, Азербайджан і Вірменія тощо, але в центрі уваги, звісно – Україна).

Як також загальновідомо, фінансові активи С.Арбузова (під «дахом» «Сашка-стоматолога» О.Януковича) були зосереджені у «Всеукраїнському банку розвитку», звідки, ще до введення тимчасової адміністрації наприкінці 2014 р., кошти були успішно евакуйовані за кордон. Тож, як стверджують джерела, маючи свій інтелектуальний і фінансовий ресурс, при нагоді С.Арбузов збирається створити «кишенькову» політичну партію й реінтегруватися у вітчизняний політикум.

Ще один «москвич мимоволі», екс-голова державної податкової служби України Олександр Клименко вже відважно торує цей шлях, намагаючись увести до великої політичної гри власний партійний проект «Успішна країна». Попри рішучу, подекуди навіть не зовсім толерантну протидію PR-будівничим «Успішної країни» з боку націонал-патріотичних об’єднань і добробатів (навесні-влітку ц.р. активісти зірвали у ряді обласних центрів України однотипні спроби втягнути до лав цієї партії представників малого і середнього бізнесу, науковців, відставних службовців податкових, митних органів України), функціонери проекту не зменшують натиску й спекулюють на реаліях внутрішньодержавної виробничо-економічної і соціальної кризи.

Примітно, що легальною структурою прикриття для кола однодумців і соратників О.Клименка став створений в 2014 р. і функціонуючий в м.Києві «Український інститут стратегій глобального розвитку і адаптації» – «ініціатива вчених-гуманітаріїв, уродженців Донбасу, які об’єдналися навколо дослідження однієї з найбільш гострих проблем сучасної Європи – системної кризи в Україні та військового конфлікту, що триває на сході нашої держави» (цитата з офіційної інтернет-сторінки інституту).

В числі емігрантів-«важковаговиків», котрі не втрачають інтересу до України, й екс-міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко. Курсуючи між Москвою, Донецьком і Симферополем, він опікується проектами іменного благодійного фонду «Юго-Восток» (зареєстрований в столиці АР Крим) – як декларується, націленими на надання гуманітарної і правової допомоги населению Південного Сходу України, колишнім співробітникам силових структур України, котрі опинилися «у вигнанні» на теренах РФ через переслідування у себе вдома. Сам же Захарченко, як кажуть обізнані ЗМІ, пристроївся юридичним консультантом у стратегічній російській держкорпорації «Ростех», що включає кількадесят компаній, які забезпечують надсучасну військову потугу країни-агресора (як-от, холдинг «Вертолёты России», концерни «Калашников», «Радиоэлектронные технологи», промислово-інвестиційна група «Оборонпром» та ін.) і освоюють величезні бюджети, крихтами від яких, напевне, й годується отой фонд «Юго-Восток».

Якщо правдивою є журналістська інформація, що у перспективі В.Захарченко планує створити й очолити лояльну Росії політичну партію в Україні, то чи не буде ця структура об’єднувати колишніх і майбутніх зрадників і вбивць українських патріотів?

Пунктирно окреслене ядро «шостої колони» концентричними колами охоплюють інші спільноти, традиційні служки політико-бізнесових «еліт»: політологи, журналісти, блогери - вічні утриманці антинародних режимів, корумповані чиновники і підприємці - заручники державно-економічної автаркії, космополітична інтелігенція, реакційно-ортодоксальне священство тощо. Усі разом вони здатні породити деструктивну суспільно-психологічну синергію, для якої вже не існуватиме державних кордонів. Висока концентрація на території суміжної держави професійних екс-політиків, економістів, громадських діячів, медійників з України, які мають мотиви, ресурси і потужну підтримку Кремля щодо створення повзучого перевороту у себе на батьківщині, виводять цю загрозу у розряд ключових на період 2016-2017 років.

Причому, цій згубній тенденції може посприяти як усезростаючий запит в українських громадах на повну зміну правлячої верхівки, що не виправдала високих народних сподівань, так і готовність вищого істеблішменту України йти на нечувані компроміси і потурати будь-яким політичним «партнерам», заради дальшого утримання при владі.
У новому політичному сезоні першою картою у цій «грі в дурня», напевне, стане Донбас, який «підкинуть» Україні й який змусять прийняти, як «неубієнний козир» Путіна. А далі розклад ігри піде по висхідній: здавай і бери, пропускай хід, знову здавай...

Згодом і Янукович може виявитися не таким вже страшним, як його малюють (це – до проблеми лідерства посеред нібито розрізнених і взаємно конкуруючих емігрантських осередків у Росії).

З викладеного випливають наступні висновки.

На сьогодні як на зовнішніх полях, так і всередині України складається сприятливе живильне тло для кристалізації і консолідації «п’ятої» і «шостої» антиукраїнських колон.

Під взаємно заінтересованим патронатом чужинців і національного олігархату, відповідні сили можуть оформитися у єдиний громадсько-політичний рух, репрезентований партійним утворенням, готовим розділити політичну відповідальність за долю України, але за умов розділення влади із її нинішнім вищим державним керівництвом.

Для Президента П.Порошенка і його найближчого оточення такий сценарій стає єдиним способом зовні легітимного залишення при владі до кінця чинної і впродовж наступної каденцій, а також уникнення відповідальності за плюндрування революційних цінностей Майдану і крах соціально-економічних реформ в державі.

Недооцінювати мріянь і зусиль позначених вище гравців проти України – короткозоро й небезпечно, не вживати адекватних заходів з протидії – злочинно.

Іван Заліський, експерт-аналітик Національної Асамблеї України



Національна Асамблея України

 

22 грудня 2014 року на установчому засідання громадських організацій було прийнято рішення створити на паритетних засадах Національну Асамблею України. 

Метою якої є:
- розвиток громадського сектору України; 
- спільний захист прав, свобод та законних інтересів громадян; 
- встановлення громадського контролю за державним управлінням та державними фінансами; 
- підвищення ролі територіальних громад; 
- ефективна боротьба з корупцією та розкраданням державного майна та державних фінансів, тощо.

Контактний телефон:
(044) 233-73-88


  • Читається
  • Всі новини