Авторизация все шаблоны для dle на сайте newtemplates.ru скачать
Єдність громадянського сектору для налагодження дієвого контролю за владою, з метою недопущення дій, які порушують права громадян.
 
  • 11:05 – Якщо ця влада впаде, то хто ж красти буде? 
  • 19:17 – Силовики в дії: закриття піратів чи атаки на it-сектор.. 
  • 13:18 – Вовлечение пенсионеров для наполнения доходной части бюджета 
  • 10:19 – Новий процес - формування громадського урядування 
  • 13:08 – ПРАВИЛА НАДАННЯ ДОСТУПУ ДО ІНФРАСТРУКТУРИ КАБЕЛЬНОЇ КАНАЛІЗАЦІЇ ЕЛЕКТРОЗВ’ЯЗКУ 

ЩО РОБИТИ НАРОДУ УКРАЇНИ

ЩО РОБИТИ НАРОДУ УКРАЇНИ
Яке видання не відкриєш, який канал не ввімкнеш, скрізь лунають одні й ті самі гасла - приватизація, люстрація, радикальні економічні реформи, малий-середній бізнес, дешева робоча сила і інша подібна маячня, серед якої топ місце сьогодні посідає гасло боротьби з корупцією. Чому маячня? Тому що це порожні пропагандисьські кліше, єдине призначення яких — маніпуляція довірливим електоратом, щоб і надалі забезпечити собі його подальшу експлуатацію. І більш нічого.

Якщо ж всерйоз ставити перед собою завдання випрацювання реальної програми дій, то почати треба з усвідомлення ситуації і її ключової проблеми. В нашому випадку такою ключовою проблемою і, відповідно, найпершим завданням є деколонізація. Чому? Тому що які б абстрактно правильні і чудові ідеї ви не придумали, колоніальна сутність переробить їх під себе та перетворить їх при реалізації на щось геть невпізнаване, а то і протилежне. Що, власне, і відбувається у нас ось уже чверть століття.

Коли заходить мова про колоніалізм, нами це асоціюється з Африкою, пригнобленням негрів і взагалі з якимись далекими від нас відсталими краями. Насправді, колоніалізм — це не специфічно регіональне, культурне, чи расове явище. Це — система відносин. Це універсальна система, яка не залежить від випадкових ознак раси, континенту, культури, а визначається декількома базовими позиціями.

Франц Фанон в класичному маніфесті деколонізации — своїй книзі “Гнані і голодні” зауважив: “Колонізатор робить історію і він знає, що він її робить. І тому що він постійно співвідносить себе з історією своєї метрополії, він чітко вказує, що тут він є тільки продовженням своєї метрополії. Відповідно, історія, яку він робить, це не історія країни, яку він обдирає, але історія його нації в тому, як вона обкрадає, знімає вершки і морить голодом. Нерухомість, на яку приречений колонізований, не може бути поставлена під питання, якщо колонізований не вирішить покласти край історії колонізації, історії пограбування, щоб породити історію своєї нації, історію деколонізації.”

Які ці базові позиції української колоніальності?

По-перше, колоніальний народ не має своєї суб'єктності. Трагічність нашої ситуації в тому, що коли навіть спадає колоніальне гноблення і колонізатор забирається геть зі своєю імперією, Леніним і червоними прапорами, це не відновлює автоматично суб'єктності колоніального народу. Тобто, формально йому можна прилаштувати її зовнішні ознаки, як то власну державність, статус в міжнародних структурах і т.д., але це не дає йому здатності на здійснення власного життя і управління своїм розвитком.

Наші мрії про членство в ЄС, або приєднання до Росії — не що інше як визнання своєї несуб'єктності. Свідчення того, що нами взагалі не розглядається орієнтація на власний шлях, на пошук і торування свого місця в цивілізації і сучасному світі. За всі ці 25 років незалежності не було задекларовано жодної претензії на власний історичний проект, альтернативний цій настанові на приєднання до чужих проектів. Причому тут не має значення до яких саме — європейського чи російського. Має значення, що не йдеться про свій власний.

Відсутність суб'єктності — це перш за все відсутність власної самосвідомості. Це відмова від претензій самому розпоряджатися і влаштовувати своє життя. Це утриманська настанова на те, що хтось прийде і забезпечить його. Коли кремлівські очільники говорять, що України немає, вони мають на увазі саме це. Вони щиро і глибоко переконані, що триста років їхнього колоніального панування витравили з цього народу і рештки таких амбіцій бути самими господарями свого життя. Їхня ставка при вторгненні була саме на це.

Як показали подальші події, в цілому вони помилилися. Точніше, стали жертвою власної пропаганди, вірячи в те, у що хотіли вірити. Бо, хоча на початку війни у нас не було ні армії, ні спецслужб, ні матеріальних засобів оборони, виявилося, що у нас уже є найголовніше — власна самосвідомість.

З'явилися люди, носії цієї самосвідомості, готові платити найвищу ціну свого життя, щоб захистити своє право на неї. Хай таких людей ще далеко не половна країни, та цього виявилося досить. Об них і розбилася неоколоніальна навала, що попри свої плани поневолення всієї України спромоглася лише на окупацію конгломерату робітничих поселень на сході. І якщо ми дійсно хочемо не тільки перемогти у війні, але збудувати власну країну для себе і своїх дітей, а не для дядечка Вови, чи Сема, або тьоті Ангели, маємо довести до кінця свою деколонізацію. Ми маємо здійснити самодеколонізацію, коли не просто окремі громадяни, а всі громадяни стануть носіями своєї, а не чужої самосвідомості. І замість чекати, коли їм дядечки з метрополії все забезпечать, закатають рукава та самі заходяться будувати своє не тільки приватне, але і громадянське життя. Свідомі того, що тільки вони несуть відповідальність за те, що відбувається, або не відбувається.

Друга базова позиція ще страшніша за першу. Відсутність суб'єктності означає відсутність власних цілей. Народ не має свого проекту майбутнього, не має на меті побудови свого світу для своїх громадян. Відповідно такий народ підсвідомо розуміє себе як лише засіб і носій чужого проекту, до якого він прагне приєднатися. Він іде на це щоб уникнути титанічної роботи по випрацюванню власного шляху і власного внеску у світову цивілізацію. Тому, якщо справді хотіти людського життя потрібно спромогтися виробити свій проект його облаштування, свій “проект майбутнього”. Проект, в якому би втілилися відвічні мрії наших предків і який би дав можливість реалізувати потенціал нашого народу, втілив би у живе буття його прагнення і надії. Проект майбутнього, до якого хотіли б приєднатися інші народи.

Третя базова позиція української колонізації полягає в тому, що народ, який не має своєї суб'єктності і своєї мети, не має і своєї еліти. Всі верхні освічені прошарки такого народу — не що інше, як провідники і здійснювачі зовнішнього управління того, чи іншого іноземного проекту. Лише розпорядники і втілювачі чужої волі. Такі прошарки, що виховалися на ресурсах, створених народом не служать йому і не мають взагалі такої мети, оскільки власної мети ж немає. Вони тільки обслуговують зовнішні цілі, щоб забезпечувати собі місце на верхніх щаблях колонізованого соціуму. Звичайно, що модусом вівенді такої “еліти” буде безмежна і тотальна продажність та корупція, з якою в такому вигляді марно, бо безнадійно боротися.

Отже, якщо народ України всерйоз прагне кращого життя, а не поскиглити на кухні, третє, що він має зробити — висунути зі своїх лав і всіляко підтримувати абсолютно нову, власну еліту, яка буде бачити своє призначення не в чому іншому, як в служінні своєму народу, власним національним інтересам. А, головне, в служінні проекту майбутнього власного народу.

Вирішальність цієї позиції засвідчила історія з урядом Майдану, коли виявилося, що погане шило поміняли ще на гірше мило.

Колонія за визначенням не може мати своєї еліти, бо передбачається, що її еліта знаходиться в метрополії, де, власне, і генеруються поекти майбутнього. Метрополія пильно і жорстоко слідкує за тим, аби в колонії не з'являлося власних провідників, що могли би поставити під сумнів претензії метрополії на безальтернативність. Метрополія послідовно душила і зародки на наші власні еліти, а з останньою з них - “Харківською цивілізацією” розправилася криваво і безпощадно. Та попри це, є у нас своя традиція, спираючись на яку ми здатні сьогодні витворити питомо власні еліти.

Еліта, це — не якийсь безсистемний однорідний гамуз. Сьогодні, щоб мати дієві еліти, здатні усвідомлювати і відстоювати національні інтереси, потрібно мати всю їх структуру — верхню еліту, середню еліту і нижню (лідерську). Функція верхньої еліти в тому, щоб здійснювати рефлексію над викликами, що постали перед народом і сформулювати відповідь народу на них. Вона генерую національні цінності і цілі. Для свого функціонування потребують середовища.

Та який би привабливий проект майбутнього не випрацювала верхня еліта, він залишиться фікцією, Фата-Морганою, якщо середня еліта не візьме його в роботу. Її функція — технологічна, вона впроваджує національні цінності і цілі в конкретні плани реалізації. Середня еліта — це команди менеджерів.

Втім, навіть майстерно складений план залишиться папірцем, якщо маси людей не будуть розглядати його як свій чин до дії, як частину свого життя і не візьмуться за його здійснення. Для доведення плану національного проекту до мільйонних мас громадян потрібна лідерська еліта, люди, які безпосередньо будуть гуртувати і організовувати, надихати людей на його здійснення. Зовнішня агресія і загроза нового поневолення виявила багато таких людей, які уже взялися до здійснення цих функцій. Вони вже неодноразово рятували Україну, піднімаючи народ за Свободу, на Захист Батьківщини. Але їх самопожертва без свого проекту майбутнього та без плану його реалізації повисає в повітрі. Зараз потрібно тільки надати цьому процесу усвідомленого характеру і скоординувати дії.

По-четверте, оскільки немає власної еліти — немає своєї культури і історії.

Культура — це метареальність народу. В ній, як в дзеркалі відображається його життя, мрії і ті виклики, що постали перед ним та відповіді, на які він має дати. Та якщо народ позбавлений своєї самості і власного життя, а живе чужим, то його культура не народжується. Він за інерцією послуговується колишніми здобутками, які тільки болюче підкреслюють цю реальність відсталості. Врешті вся культура перетворююється на етнографічні традиціїї і являє собою те, що Оксана Забужко влучно назвала “національними консервами”.

Знову ж таки, культура – продукт верхньої еліти. А як її нема, то нема й кому продукувати живу культуру. Відтак, нема свого метапростору, де жила би душа народу і осягала свою історичну і екзистенційну ситуацію, породжуючи своїх героїв, свої образи, свої сюжети і свої шляхи. Натомість народ трується чужою жуйкою, що дезорієнтує, деградує його. Нам конче потрібно своє кіно і телебачення, яке би розповідало народу про нього, було майданчиком для дискурсу його проблем і пошуків.

Як нема свого внутрішнього простору — культури, то нема і свого буття у зовнішньому світі — своєї історії. В кращому випадку — це трагічна доля спротиву, боротьби та непокори. Але не власних звершень, здобутків, власного внеску в історію цивілізації. Та, власне, Франц Фанон, згаданий вище, найкраще сказав з цього приводу.

Трагічний підсумок відсутності у колоніального народу цих чотирьох позицій — п'ята позиція. За брак самосвідомості, свого проекту майбутнього, своєї еліти, культури і історії народ платить своїм інтересом. Якщо у народу немає вище перерахованих позицій реальність ніколи не буде розвиватися в його інтересах. Навпаки, все буде відбуватися за його кошт. Що, власне, з нами і відбувається останні триста років, включаючи сюди і останні 25 років незалежності.

Отже, якщо хотіти, щоб реалізовувалися наші інтереси, перше завдання, яке ми маємо вирішити — завершити процес своєї деколонізації. Здійснити самодеколонізацію. Народу України і кожному її громадянину потрібно вийти врешті зі своєї колоніальної закам'янілості і перестати перебувати у такому затишному стані агресивної ображеності на весь світ за невирішеність своїх проблем. В традиційно колоніальній парадигмі, де “ненька Україна гине” і “нема з ким краю боронити”. У стані зневіри та відчаю. Вони нам ніяк не допомагають дістатися кращого життя.

Натомість треба здійснити процес деколонізації і врешті постати як народ — рівний серед рівних зі своєю місією в процесі глобального розвитку. А це означачає виправити відсутність перелічених позицій — самосвідомості, проекту майбутнього, своєї еліти, культури та історії і почати жити своїм життям.

Цією серією статей ми декларуємо прагнення зформувати власний шлях розвитку для України та її народу. Ми представляємо свою версію проекту майбутнього для України та пропонуємо змінити порядок денний громадської думки з безглуздих кліше типу “боротьби з корупцією” на обговорення саме таких проектів і прагнемо започаткувати такий дискурс прямо зараз.

Мета нашого проекту полягає в тому, щоб перетворити Україну з колишньої колонії і геополітичного аутсайдера, що немає суверенітету навіть в межах своїх кордонів на країну “золотого мільярду”. Для цього Україні потрібно вирішити два завдання — подолати бар'єр Справедливості та бар’єр Ефективності.

Для подолання бар'єру Справедливості ми маємо намір перетворити організації людей прації — профспілки на потужну силу, здатну змінити соціально-економічну модель нашої країни під гаслом “Соціалізовані корпорації замість олігархічних”. Для подолання бар'єру Ефективності нам потрібно буде здійснити нову, вже третю індустріалізацію, замістивши існуючі залишки індустрії другого покоління на індустрію четвертого покоління.

Рушієм і здійнювачем цих змін стане нова еліта, сформована з лав відповідальних інтелектуалів та громадських активістів. Передовсім найбільшої громадської сили — профспілок, які є єдиною українською організованою силою громадскості, присутньою по всій країні.

Нова свідомість і економічна потуга дозволять нам перетворити нашу країну на регіонального геополітичного лідера, замістивши на цьому місці Російську Федерацію, яка втратить його по результатах поточної світової війни. Ось в коротких рисах наш задум перетворення України. Хто поділяє його — прєднуйтесь, хто ні — пропонуйте свій проект для України!

Юрій Буздуган
Олена Скоморощенко


Залишити коментар

Національна Асамблея України

 

22 грудня 2014 року на установчому засідання громадських організацій було прийнято рішення створити на паритетних засадах Національну Асамблею України. 

Метою якої є:
- розвиток громадського сектору України; 
- спільний захист прав, свобод та законних інтересів громадян; 
- встановлення громадського контролю за державним управлінням та державними фінансами; 
- підвищення ролі територіальних громад; 
- ефективна боротьба з корупцією та розкраданням державного майна та державних фінансів, тощо.

Контактний телефон:
(044) 233-73-88


  • Читається
  • Всі новини

ПОСТ-РЕЛІЗ

  • 22:54
  • 91
  • 0