Авторизация все шаблоны для dle на сайте newtemplates.ru скачать
Єдність громадянського сектору для налагодження дієвого контролю за владою, з метою недопущення дій, які порушують права громадян.
 
  • 11:05 – Якщо ця влада впаде, то хто ж красти буде? 
  • 19:17 – Силовики в дії: закриття піратів чи атаки на it-сектор.. 
  • 13:18 – Вовлечение пенсионеров для наполнения доходной части бюджета 
  • 10:19 – Новий процес - формування громадського урядування 
  • 13:08 – ПРАВИЛА НАДАННЯ ДОСТУПУ ДО ІНФРАСТРУКТУРИ КАБЕЛЬНОЇ КАНАЛІЗАЦІЇ ЕЛЕКТРОЗВ’ЯЗКУ 

Лівий рух в Україні – coming soon?

Бурхливий перебіг українського сьогодення дає удосталь фактологічної поживи для узагальнень і прогнозів стосовно того, «…что же будет с Родиной и с нами» (Ю.ШевчукТМ).

Напевне, колись вийдуть друком фундаментальні історико-філософські праці про «український феномен» в геополітиці, буде присуджена Нобелівська премія миру за остаточне врегулювання неординарного, найнебезпечнішого міждержавного збройного конфлікту в центрі сучасної Європи.
Наразі ж внутрішньополітичні процеси в державі розвиваються дедалі більш конфліктогенно, експерти у різних проекціях вивчають передумови та чинники виникнення Третього Майдану, спостерігають за накопиченням мотивацій і сил його потенційних учасників.

У цьому дискурсі на диво ситуативно й несміло проробляється тема лівого реваншизму. Імовірно, це слід пов’язати з «прокляттям», офіційно накладеним на комуністичну ідеологію та політичну практику в Україні з прийняттям закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», а також «монополізацією» вітчизняними спецслужбами прав на підготовку оперативної аналітики з даної проблематики.

Лише напередодні та опісля щорічної хвилі травневих свят і масових заходів з’явилося кілька розлогих статей і інтерв’ю (як-от, на сайті From-UA – журналіста В.Дяченка «Ждёт ли Украину ренессанс левых», на порталі «Главком» – політтехнолога А.Золотарьова «За рік-два ми відчуємо лівий поворот в українській політиці»), автори яких солідарні у тому, що доки на Червоній площі в Москві виблискує схрон із мертвяком усередині, його почитателів передчасно ховати і в Україні.
Яке ж підґрунтя для виходу на марш праонуків Ілліча? Яка логіка і тактика їх дій? Хто є їх ситуативними союзниками по антидержавницькій справі?

У першу чергу, очевидно, що авантюрні, драконівські соціально-економічні експерименти чинної влади наелектризовують народ: полізли в самісіньку душу, узялися змінювати ідентичність, переглядати історію на тлі відсутності жодних успіхів в економічній, соціальній сферах, де вчинили повний розор, погрузли у персональній корупції – й отримали протилежний результат.
Так, за рапортами нацполіції, у період 1-9 травня ц.р. загалом до 1 млн. чол. взяли участь у масових заходах по усій Україні, багато де учасники розгорнули комуністичну символіку, використали георгіївські стрічки, навіть наражаючись на супротив патріотів і поліціянтів. Найбільш популярною виявилася акція «Безсмертний полк», суцільна калька Кремлівського проекту, всенародна підтримка якої не така вже й спонтанна, як могло би здатися (про що нижче). 
Натомість, казенний креатив не насмілився піти «у люди», на вулиці міст і селищ, а виявив життєздатність лише в атмосфері столичної телестудії, де в присутності найвищих посадовців нарочито «браталися» купка благополучних у свої поважні роки бійців Червоної та Української повстанської армій, за хибним PR-задумом, репрезентуючи цілі покоління.

Отже, владці самі виштовхують маси у зону впливу проросійських міфів, патерналістських, соціально-популістських гасел і програм, безвідносно до біографій і рейтингів їх комуно-партійних менеджерів.
Щодо останніх, то сьогодні беззастережно-публічно проявляють свою «непохитну» позицію «живі класики» – П.Симоненко та Н.Вітренко, лідери т.зв. «Об’єднаної лівої опозиції», створеної торік як вимушений замінник КПУ та ПСПУ. Не сидять мовчки без діла члени навколопартійних утворень, які традиційно виконують координуючі функції на периферії – т.зв. Комсомол України (правонаступник ЛКСМУ), Всеукраїнська Спілка жінок-трудівниць, Всеукраїнський Союз радянських офіцерів, кількадесят споріднених історико-патріотичних клубів тощо.

Паралельно, у т.ч. збурюючи штучні скандали довкола «зазіхань» на свободу слова в Україні (як, наприклад, із побиттям в Запоріжжі акурат на день народження Леніна), пробивається на арену альтернативний громадсько-політичний проект В.Волги «Союз лівих сил».
Не варто обманюватися запобіжною дією в Україні норм вищезгаданого закону про декомунізацію. Достатньо побіжного моніторингу їх офіційних веб-сторінок та акаунтів у соцмережах, аби зрозуміти – всередині держави відкритий широкий прокомуністичний фронт, точиться не гібридна, а явна інформаційно-ідеологічна війна з «фашистським режимом хунти», причому означені ресурси націлені аж ніяк не на ветеранську 80-90-річну аудиторію, бо та не вештається по І-нету, а на молодь, середній клас, творчу і наукову інтелігенцію, безробітних… Як раз оці прошарки виступають двигуном і мультиплікатором масових соціальних протестів.

Вищезазначене ілюструють типові приклади, симптоматичність котрих не може бути знівельована тим, що вони повністю замовчуються провладними ЗМІ – адже караван собі іде. На його поступ збоку-упівока дивляться СБУ, ГПУ, МінСтець, не перешкоджаючи процесові.
Так, у країні, що відчайдушно воює з агресором не лише на східному, але й на віртуально-пропагандистському фронті, 9 травня ц.р. у прямому ефірі київського телеканалу «Гамма» (власник – син лідера компартії України Андрій Симоненко) прокручується звернення-привітання «першого секретаря ЦК КПУ» з нагоди «Дня Перемоги». Російськомовний спіч П.Симоненка сповнений ненависті до постреволюційних перетворень, критикує попрання в Україні «ключових конституційних свобод» (совісті, слова та вираження політичних поглядів), свавілля «відверто націоналістично-фашистських угруповань, зокрема, т.зв. добровольчих батальйонів, що входять до складу Нацгвардії, СБУ, Збройних сил України». Головний комуніст висуває категоричну вимогу «безумовного виконання Мінських угод та встановлення миру в Україні».

11 травня ц.р. прес-служба ЦК ЛКСМУ через власний сайт http://lksmu.com/ зчинила ґвалт щодо запізнілих спроб Служби безпеки з’ясувати обставини зазначеної інформаційної диверсії, а представників Нацради України з питань телебачення і радіомовлення – вивчити підстави щодо позбавлення ліцензії телеканалу «Гамма». До речі, згаданий комсомольський сайт увінчаний «фірменними» девізом та епіграфом («Товарищ, сбросим Киевскую хунту вместе!», «Бой за Украину лишь начинается»), котрим у цілому відповідає й контент ресурсу. Дії, що потрапляють під ознаки ст.109 ККУ («…спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади»), але то таке… Чи ні?
Активно наповнюються схожими матеріалами, звітами і анонсами сайти КПУ та ПСПУ, які у рамках декомунізації навіть не зазнали істотного «перелицювання».

У 2015-2016 р.р., поряд із контактами з однопартійцями з КПРФ, українофобськими чиновниками в РФ, виступами в ефірах російських «фабрик брехні», регулярними стали «робочі» візити П.Симоненка до штаб-квартир європейських і міжнародних партій лівого толку. Як результат, останні лобіюють його інтереси на рівні Європарламенту, західної правозахисної спільноти. Досить високими є шанси, що через Європейський суд з прав людини, куди нині позивається лідер КПУ, вдасться продавити рішення щодо визнання незаконною заборони компартії, її ідеології та символіки в Україні.
Тобто, з допомогою сучасних інтернет-технологій, розгалуження партнерств у неурядовому секторі, зміцнення міжнародних контактів, створення судових прецедентів тощо вітчизняні «ліві» вибудовують матрицю пропаганди і критики реформ в Україні, формують віртуальні загони симпатиків та інформаторів по усій країні, тестують схеми локальних мобілізаційних кампаній та, у ширшому розумінні, відточують свою передвиборчу PR-тактику.

Логічно припустити, що на тлі зубожіння й тотального розчарування значної частини електорату, неприродній функціональний вакуум на лівому фланзі політичного спектру невдовзі стане головною претензією модернізованих ліво-орієнтованих політичних сил в Україні. Питання лише у тому, хто профінансує їхнє повернення у реальну політику.

Варіант 1 – сусідня північна держава, звідки уважно стежать за витривалістю і боєвитістю потенційних претендентів на кеш. Осінньо-зимове загострення внутрішньополітичних перипетій та соціально-економічних негараздів в Україні дозволить краще придивитися, на кого та в якому статусі зважаться поставити у Москві.

Варіант 2 – вітчизняний олігархат, маючий давню історію співпраці з лівими парламентськими і соціальними лобістами. Інтерес магнатів підігріватиме розрахунок, що саме соціально-орієнтована риторика і політична досвідченість «лівих» зможуть компенсувати ризики випереджаючого наростання протестно-радикальних настроїв у суспільстві.
Цілком імовірним буде також симбіоз двох вказаних впливів.

У такому контексті, слід звернути увагу на прояви опосередкованого, ретушованого партнерства між компартійним активом та представниками політикуму, котрий сукупно ідентифікується як «учорашні регіонали», а фактично на сьогодні його члени розкуплені тими чи іншими вцілілими після Євромайдану фінансово-політичними групами.
Пробні «братання» відбуваються саме на низовому, місцево-регіональному рівні, де менш кидаються в око досвідченим журналістам і експертам. Тут же стає більш зрозумілою реакція на подібні тандеми пересічних виборців, членів національно-патріотичних утворень, окремих посадовців, силовиків тощо.

Своєрідним тестом стала акція «Безсмертний полк», причетність до організації якої де-юре (по дозвільних документах до органів місцевого самоврядування) не декларувала жодна з лівих чи опозиційних політсил. Де-факто ж інформаційно-організаційні моменти взяли на себе КПУ та її сателіти й структури «Опозиційного блоку», останні також забезпечили фінансування заходів (варіння солдатської каші, концерт і квіти для ветеранів, рекламування у ЗМІ та ін.).
Зокрема, у Дніпропетровську, попри досить обмежені організаційні можливості «Опоблоку», людей з фото-табличками та їх друзів прийшло вдвічі більше, ніж минулого року, коли відзначали 70-річчя Перемоги. У Сумах громадська частина акції, частування і концерт для ветеранів тривали з 10 ранку до 3 години дня, ставши тріумфом для 3-х депутатів обласної і міської рад (усі – колишні члени ПР, нині «Опоблоку»). Решта політикуму і місцева влада потиху дистанціювалися від «народного гуляння».

«Периферійний» обласний центр Суми згаданий окремо й тому, що саме тут зусиллями організаторів акції «Безсмертний полк» 5 травня 2016 р. була досягнута тактична, однак знакова «перемога» потенційних реваншистів, наслідки якої складно прогнозувати в масштабах України.
Йдеться про резонансну ухвалу Зарічного районного суду м.Суми за позовом депутата Сумської міської ради Ю.Перепеки («Опоблок») до Сумського міського голови О.Лисенка про визнання протиправним і не чинним розпорядження останнього від 19.02.2016 р. «Про перейменування топонімів міста Суми». Юридичний «гачок», на який позивач упіймав Сумського мера – не забезпечення колегіальності при розгляді даного питання, включаючи вивчення думок мешканців, заслуховування висновків громадських експертів тощо. Тобто, під сумнів поставлена вже проведена зміна 85 топонімів – вулиць, провулків, проїздів, скверів обласного центру, демонстративно заблоковане виконання подальших заходів з декомунізації… На початку червня ц.р. суд повернеться до розгляду справи по суті, проте синергетичний ефект вже відчутний.

Так само, як і внаслідок іншого рішення Зарічного районного суду м.Суми від 28 квітня 2016 р., згідно з яким, визнані безпідставними усі звинувачення військової прокуратури Сумського гарнізону стосовно офіцера СБУ у вчиненні ним державної зради, співробітництві з терористичною організацією ДНР; особу було виправдано і звільнено з-під варти у залі суду.
«Жодним нормативно-правовим актом не визначено списку організацій Донецької або Луганської областей, котрі були би визнані терористичними хоча б однією державою або міжнародною організацією. Також, відсутні рішення міжнародної судової інстанції або остаточні рішення Вищого суду України про визнання «ДНР» чи «ЛНР» терористичними організаціями…», – виніс вердикт суд, здавши краплені карти для подальшої «гри у дурня» діячам п’ятої колони всередині України та їх кураторам і спільникам у найближчому зарубіжжі.

Напрошуються риторичні запитання: а чи гратимуть у шулерські ігри українські воїни і націонал-патріоти, на яких нині мало не щодня відпрацьовуються репресивні механізми «посадки на запасні аеродроми»? Чи можливе їх примирення з «вічно учорашніми», які мріють і прагнуть вчергове утрутитися в майбутнє нашої країни?
Мабуть ні, що красномовно продемонстрували бійці і прихильники полку і громадянського руху "Азов", 20 травня ц.р. пройшовши багатотисячною ходою центром м.Києва під гаслом «Вимоги нації – ні катітуляції!». Патріоти укотре застерегли владу щодо згубності прокремлівських «договірняків» й проведення виборів на Донбасі до відновлення державного суверенітету і кордону України на територіях, окупованих так званими «ДНР-ЛНР».

Але хотілося б, щоб порушена у статті проблематика не розглядалася у звичному форматі безкінечних телевізійно-політтехнологічних «бодань» лівих і правих, депутатів і прокурорів тощо.
У контексті державно-політичного і соціально-економічного відродження України, в середовищі політиків, футурологів, військових стратегів, журналістів назріла дискусія навколо справжнього доступу народу України до розпорядження багатствами Батьківщини – землею і надрами, виробничими потугами, інфраструктурними об’єктами, інтелектуальним продуктом.
Має піти відверта розмова, чи демонструють правлячий клас та згуртовані навколо нього еліти відданість базовим принципам Конституції, чи маніпулюють ними й змінюють на свій розсуд.
І чи справді зовнішні партнери і спонсори України піклуються про її долю і майбутнє, а не про власні інтереси і кишені. Хто кому є донор?

Треба очистити наш зір і відкинути міфи, які камуфлюють справжні проблеми виживання держави і нації.


Залишити коментар

Національна Асамблея України

 

22 грудня 2014 року на установчому засідання громадських організацій було прийнято рішення створити на паритетних засадах Національну Асамблею України. 

Метою якої є:
- розвиток громадського сектору України; 
- спільний захист прав, свобод та законних інтересів громадян; 
- встановлення громадського контролю за державним управлінням та державними фінансами; 
- підвищення ролі територіальних громад; 
- ефективна боротьба з корупцією та розкраданням державного майна та державних фінансів, тощо.

Контактний телефон:
(044) 233-73-88


  • Читається
  • Всі новини

ПОСТ-РЕЛІЗ

  • 22:54
  • 90
  • 0